ЗІ СВЯТОМ...

У жінці все від Божої любові, (вона не з чоловічого ребра). Вогонь і лід, і квіти кольорові, Грозу і тишу Бог у ній зібрав. У жінці все поєднано у грамах І сіль, і цукор, перець і дурман. Вона ж і пісня, і любовна драма, Поезія інтимна і роман. У жінці все замішано яскраве: Вино і кава, чай… зміїний яд. Вона, як ніч – настояна на травах, Вона, як день, мов квітів аромат. Кохана, мама, наречена, Лада – Найкраща, найрідніша на Землі. Ім’ям жіночим названі торнадо, Планети в небі, в морі кораблі. Вона - яскраве мерехтіння зірки. У ній уперта вада віслюка. Цілунок в неї малиново-гіркий, Долоня ніжна і рука м’яка. Любов і гнів, спокусу і цнотливість, Тепло проміння, спалахи заграв, Розсудливість, ощадливість, примхливість… У ній Всевишній вдало поєднав. Мінялися епохи, дні і люди. Хтось вірив мріям, хтось пісням, казкам. Господь промовив:"Кращої не буде". І Жінку передав чоловікам. Тож не Адама в ній шумують болі. Хіба ж то Бог ЇЇ з ребра створив? У Жінці все – від Божої любові, Вона – найбільше із Господніх див.

Михайло Плосковітов