КОЛИ СЛЬОЗИ ЛЛЮТЬСЯ З СЕРЦЯ...

Сьогодні Україна віддає шану тим, хто в листопаді 2013 р став на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору. Хто вони -  ці сміливці, які пожертвували собою заради нашого майбутнього? У них були такі мирні професії - як вони могли з такими "ботанічними" навичками опинитися на лінії вогню? Як мабуть посміхався снайпер з цих незграб - ще б пак, йти в атаку з дерев'яними щитами та палицями - це ж так непрофесійно, хіба так вчинить професійний солдат? Хіба вояк буде рухатися по відкритій вулиці Інститутській? Фахові вбивці розстріляли їх граючись - стріляли одному в ногу, та вбивали тих, хто намагався витягнути пораненого. Навіщо вони йшли вперед? Навіщо? Адже Їм так багато було чого втрачати! Вони пішли на смерть, тому що бути солдатом, це не значить вміти тільки добре стріляти та знатися на тактиці. Бути солдатом - значить не відокремлювати свою особисту гідність від гідності за свою державу. Це значить поважати і любити не тільки те, що є в тобі та на тобі, але й все те, що навколо тебе. Твоя країна. Твоя колиска. Твоя відповідальність.

Ми дякуєм вам, хлопці, за життя, 

Ми  дякуєм вам, хлопці, за свободу. 

Пробачте нас. Пішли ви в небуття, 

Та більше не повернетесь додому… 

Ви йшли за нас, ви йшли на вірну смерть, 

Ви не боялися нікого і нічого. 

Ви захищали своїх мам, жінок, дітей, 

Ви знали що ви робите й для чого. 

Хто міг подумати, що трапиться таке, 

Хто міг подумати, що в мирную годину

 підуть батьки ховать своїх дітей, 

Які стояли на Майдані за Вкраїну. 

Небесну сотню прошу вшанувати, 

Небесній сотні дякувать до скону. 

Це те найменше, що ми можемо віддати, 

Щоб ви відчули, як склоняємось до долу. 

Вас пам’ятати будемо завжди, 

Із вами будемо боротись за країну. 

За ту країну, де нема брехні й війни, 

За нашу й вашу мирну Україну…