СПРАВЖНІЙ РАЙ

Одного разу йшов дорогою чоловік з конем і псом. Коли минали вони велетенське дерево, потрапила в нього блискавка й спопелила їх усіх. Однак чоловік не відразу усвідомив, що пішов зі світу (часом небіжчикам треба трохи більше часу, щоб усвідомити переміну свого стану).

Дорога була довга і вела догори, сонце пекло безжально, і всі троє потомилися від спеки та спраги. Аж ось за поворотом виросла перед ними величезна мармурова брама, а за нею - площа, брукована чистим золотом. Посередині стояв водограй з холодною і чистою водою. Мандрівник попростував до вартового, що стояв на вході.
- Добридень! Як зветься це чудове місце?
- Це - рай.
- Як чудово, що дійшли ми до раю, дуже вже хочемо пити.
- Можеш зайти і пити досхочу.
- Але ж мій кінь і пес також мучаться від спраги.
- Дуже шкода, - відповів вартовий. Але тварин сюди не пускають.
Мандрівник засмутився, але сам пити не став, подякував вартовому і попрямував далі. Після довгої дороги вгору дійшли вони до селища, до якого вела небрукована дорога, обсаджена деревами. Під одним із них лежав чоловік і, мабуть, спав.
- Добридень, - привітався мандрівник.
Той мовчки кивнув головою, привітавшись.
- Я, мій кінь і пес дуже потерпаємо від спраги.
- Он за тими каменями є джерело. Пийте - скільки душа забажає.
Мандрівник, кінь і пес пішли до джерела і втамували спрагу. Згодом мандрівник повернувся, щоб подякувати.
- Приходьте, будемо раді бачити вас, - відповів той.
- А не скажете, як зветься це місце?
- Рай.
- Рай? А вартовий біля мармурової брами сказав нам, що рай там.
- Ні, там не рай. Там – пекло.
- Чому ж ви не заборонили їм називатися чужим іменем? – зненацька розгубився мандрівник. – Ці неправдиві відомості можуть спричинити страшенну плутанину!
- Аж ніяк. Насправді вони роблять нам чималу послугу. Там зостаються всі, хто здатний зрадити найкращих друзів.
                                                                               Mira Miroslava

Дорогі мої читачі, я бажаю вам відшукати справжніх друзів і ніколи не зрадити їх.