І ЩЕ ОДНЕ СЛОВО ПРО ЧАРІВНУ МОВУ...

«Не здайте мову – бастіон останній!»

Висмикую слова, мов гострі шаблі,

Щоб ними мову власну боронить.

Бажання це мене не полишає:

Боюсь, занапастять «говоруни».

Боюсь, адже звучить щодня в ефірі

Велика «руська», а своя – де-де.

Народ живе, допоки мова й віра –

Все інше потім він собі знайде.

Молюсь щодня за тебе, мово рідна,

Пісні-перлини слухаю й... пишу.

Щоб серед інших мов ти встала гідно.

Я не чиновників – простих людей прошу:

«Не здайте мову – бастіон останній,

Душа ж бо ваша кутається в ній,

Щоб покоління не одне зростало

При вірі й мові на своїй землі!».

         Ганна Демиденко

   Мова - душа народу, серце нації, захист від ворогів... Вона має своє обличчя, свою гідність, своє минуле, теперішнє і майбутнє. Серед багатьох мовних аспектів чітко вимальовується один - нерозривний зв'язок мови і народу. І якщо мова в небезпеці, люди повинні стати на її захист.

Ось уже два століття ведеться боротьба за право існування української мови. Вона пережила 134 заборони - і вижила. Невже тепер ми відцураємося цього цілющого джерела???

     "Прислухайтесь,  як  океан  співає  — Народ  говорить.,"- писав М.Рильський. Не знаю, можливо... Можливо за життя Максима Тадейовича мова звучала, як океан, але тепер вуха в'януть, коли прислухаєшся до розмов на вулиці - суржик, жаргон і матюк, як "ознака вищої культури". Здавна існувала думка про те, що людину краще пізнаєш, коли її не тільки побачиш, а й почуєш. Можна володіти кількома мовами, але досконало знати рідну – обов'язок кожного. Адже мова - то справжній скарб. І коли є загроза хоч дещо втратити з того скарбу, то маємо все зробити, щоб не згорнулися крила, щоб не обірвалася золота нитка, яка веде з давнини в наші дні.

     Тому учні нашої школи, готуючись до святкування Міжнародного дня рідної мови, показали, що вони плекають рідну мову. Випустили дві стінівки "Я люблю Україну", "Я люблю українську мову"

  А під час виховного заходу показали грунтовні знання української мови. 

  Підсумовуючи, скажу одне - я розмовляю українською, бо - я УКРАЇНКА, не хохлушка, не мало- чи новороска, а УКРАЇНКА. Я народилася і живу на священній землі Сковороди і Котляревського, Шевченка і Франка, Лесі Українки і Ольги Кобилянської і пишаюся цим. Я переконана, я твердо вірю, що ми, УКРАЇНЦІ, велика нація і попри всі болі і тривоги, попри всі біди утвердимо своє право на вільне існування на своїй же землі і українська мова звучатиме від Заходу до Сходу, від Півночі до Півдня, адже скільки української мовної території, стільки й української державності. Тож станьмо на сторожі нашої національної святині – веселкової, вишневої, калинової, барвінкової рідної мови!

   Бережімо, збагачуймо велике духовне надбання народу – рідну українську мову! Говорімо українською й слава нашій Україні!